Серед еклектичних вітрин магазинів Пілтоверу розташована майстерня відомого майстра Коріна Ревека. Корін, відомий своєю майстерністю у виготовленні протезів, він створював неймовірно красиві латунні протези, котрі часто були кращими за оригінали. Донька, Оріанна, була його ученицею — доброзичлива й допитлива, природно обдарована аби керувати майстернею, згодом вона й сама розквітла до здібної майстрині.

Оріанна мала дух авантюристки, але її батько, побоюючись за її безпеку, ніколи не дозволяв їй виходити за межі їхнього району. Натомість він повів її до театру, де танцюристи, мовою тіла, стрибками та піруетами розповідали історії про далекі країни. Оріанна мріяла побувати в цих дивних і дивовижних місцях і поспішала додому, щоб власноруч створити механічних танцюристів.

Звістка про катастрофу в нижньому місті Зауні дійшла до їхнього магазину. Вибух розірвав хімічну лінію, випустивши хмари отруйного газу в повітря. Оріанна наполягала, щоб вони з батьком допомогли постраждалим, але Корін заборонив це робити. Заун був надто небезпечним.

Тож, зібравши стільки провіанту, скільки могла нести, Оріанна вночі вислизнула з дому та використовуючи гексадравлічний підйомник спустилася до нижнього міста.

Руйнування були жахливими. Фрагменти зруйнованих будівель та усіляке залізяччя  заповнювали вулиці, а заунці з важкістю в тілі йшли крізь отруйний серпанок,  їхні обличчя були зариті лише масляним ганчір’ям. Ніч у ніч Оріанна ремонтувала респіратори та встановлювала езофільтри. Вона навіть віддала власну маску дитині, яка ледь могла дихати.

Її батько був розлючений, але невдовзі після повернення Оріанна тяжко захворіла. Її легені були в дуже поганому стані, без будь-якої надії на одужання. Відмовляючись миритися з хворобою доньки, Корін присвятив всього себе створенню найамбітнішого проєкту: повністю функціонального набору штучних легень.

Після тижнів безсонних ночей чоловікові вдалося створити повністю функціонуючий пристрій, не втрачаючи часу, він самостійно провів операцію. Аби донька більше ніколи не заходила занадто далеко, легені необхідно було періодично заводити за допомогою спеціального ключа, який Корін зберігав у своєму сейфі.

Оріанна повернулася до роботи, але отрута продовжувала поширюватися по її тілу. Батько з дочкою наполегливо працювали над розробкою нових імплантатів і протезів, поступово замінюючи органи, коли ті відмовляли. Шматок за шматком тіло Оріанни перетворювалося зі смертного на механічне, аж поки не залишилося лише її здорове серце. Цей довгий і дорогий процес коштував Коріну всіх його статків, змусивши перенести їхню справу до Зауну… але він врятував життя своїй доньці. І якийсь час вони були щасливі.

Поступово Оріанна почала відчувати як віддаляється від своєї колишньої, людської, сутності. Спогади минулих років були схожі на вигадані історії. Навіть її творчість почала згасати, а її улюблені завідні танцюристи стали більше схожі на майстерно налагоджені механізми, ніж на витвори мистецтва.

Але, попри те, що для Оріанни час зупинився, для її батька він невблаганно йшов вперед.

Довгі роки тяжкої праці Коріна почали відгукуватися  болісними спазмами в грудях, чоловік більше не міг працювати, і Оріанна була змушена забезпечувати його. Вона відточила свою майстерність у виготовленні фігурок до незрівнянного рівня, проте, створюючи їх, Орінна була здатна отримувати лише віддалено насолоду,  згадуючи те, що колись надихнуло її на їхнє створення. Мініатюрні танцюристи приносили хороші гроші та потрібні речі за бартером, але цього ніколи не було достатньо, щоб дозволити собі те єдине, що, як вона вірила, могло врятувати її батька. Для цього вона звернулася до місцевого хім-барона.

Оріанна не запитувала, як цей чоловік отримав гекстековий кристал. Вона просто заплатила стільки, скільки він просив. Попри це, перш ніж вона встигла ним скористатися, хім-барон повернувся, вимагаючи другий платіж. Потім третій. Коли гроші закінчилися, Оріанна знала, що його наступний візит закінчиться насильством. Вона поглянула на пристрій з кристалом, ще незавершений, надто недосконалий і занадто потужний для людського тіла. Вона бачила лише одне рішення — їй більше не було потрібно її людське серце, а Коріну було потрібне серце, яке ніхто ніколи не міг би відібрати в нього.

Вона витратила декілька тижнів на підготовку, створюючи кулю з годинниковим механізмом — інтегруючи її у власні механізми, готуючись під’єднати до неї кристал, аби вона могла захистити себе в майбутній подорожі. Підсипавши батькові снодійного, вона почала операцію.

Корін став єдиним цілим з останнім залишком доньки, яку він знав і любив. Вона слухала його рівне серцебиття впродовж ночі, під тихе дзижчання гекстекового кристалу в чарівно-складній кулі біля неї. Лише тоді вона усвідомила, що втратила останню частину своєї людяності, Оріанна не відчувала ні страху, ні докорів сумління, лише прийняття. Вона стала чимось абсолютно новим, дамою з годинниковим механізмом, і їй потрібно було знайти своє місце у величезній машині світу.

На світанку вона забрала ключ, яким батько заводив її легені, один поштовх її механічної кулі міцно приєднав ключ до спини дівчини. Того разу вона пішла з дому назавжди.

Прокинувшись, Корін побачив, що його майстерня заповнена сотнями фігурок. Але серед них була та, яку він поклявся ніколи не продавати: позолочена танцівниця, котра кружляла в нескінченних піруетах, не потребуючи підзаведення.